Притча "Купити час батька"
Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і побачив, що в дверях його чекає п'ятирічний син.
- Тату, можна у тебе дещо запитати?
- Звичайно, що сталося?
- Тату, а скільки ти отримуєш?
- Ця не твоя справа! - обурився батько.
- І потім, навіщо це тобі?
- Просто хочу знати. Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш за годину?
- Ну, взагалі-то, 50. А що?
- Тату. - син подивився на нього знизу до верху дуже серйозними очима.
- Тату, ти можеш позичити мені 30?
- Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? - закричав той.
- Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати!. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся.
Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. "Та як він сміє запитувати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей"? Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: "Може, йому дійсно щось дуже важливе треба купити. Бог з ними, з тридцятьма гривнями, він ще жодного разу у мене не просив грошей". Коли він увійшов до дитячої, його син вже був у ліжку.
- Ти не спиш, синку? - запитав він.
- Ні, тату. Просто лежу, - відповів хлопчик.
- Я, здається, занадто грубо тобі відповів, - сказав батько.
- У мене був важкий день, і я просто зірвався. Пробач мене. Ось, тримай гроші, які ти просив. Хлопчик сів у ліжку й посміхнувся.
- Ой, спасибі! - радісно вигукнув він. Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім'ятих гривень. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.
- Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? - пробурчав той.
- Тому що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз досить, - відповіла дитина.
- Тату, тут рівно п'ятдесят.
- Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами.
Мораль: Моралі немає. Просто хотілося нагадати, що наше життя занадто коротке, щоб проводити його цілком на роботі. Ми не повинні дозволяти йому витікати крізь пальці, і не приділяти хоч би крихітну частину тим, хто дійсно нас любить, найближчим нашим людям. Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимось іншим. І тільки для сім'ї і друзів це буде дійсно велика втрата, про яку вони пам'ятатимуть усе своє життя.
Подумайте про це, адже ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім'ї.
